Анна Варібрусова працює в оборонній галузі понад десять років — задовго до того, як Defense Tech став одним із найпомітніших секторів української економіки. Сьогодні вона бере участь у стратегічному розвитку сімейної компанії, міжнародних переговорах, нових проєктах і партнерствах.

В інтерв’ю Анна Варібрусова розповідає, як вибудовувала власну професійну роль у сімейному бізнесі, як повномасштабна війна змінила її ставлення до відповідальності, чому накопичена роками експертиза має особливу цінність і яким вона бачить майбутнє українського Defense Tech.

Ви працюєте в оборонній галузі понад десять років — задовго до того, як Defense Tech став одним із найпомітніших секторів української економіки. Як за цей час змінилася ваша власна роль: від входження в сімейний бізнес до участі у стратегічних рішеннях, міжнародних переговорах і розвитку нових напрямів компанії?

Якщо порівнювати мене десять років тому і сьогодні — це фактично дві різні професійні ролі.

На початку для мене було важливо максимально зануритися в бізнес: зрозуміти продукт, виробничі процеси, специфіку оборонної галузі та міжнародної роботи, навчитися бачити всю систему, а не лише окреме завдання.

З часом я почала брати на себе окремі напрями, переговори, складні проєкти і, найголовніше, відповідальність за результат.

Для мене відповідальність — ключове слово в управлінні. Можна мати посаду, прізвище чи статус, але реальна професійна вага з’являється тоді, коли твої рішення впливають на те, куди рухається компанія, і ти готова відповідати за їхні наслідки.

Сьогодні я залучена до стратегічного розвитку компанії, міжнародних переговорів, формування нових напрямів і партнерств. Колись я входила у вже існуючу систему, а тепер маю можливість впливати на її трансформацію та визначати, якою вона буде завтра.

Я не успадкувала готову професійну роль. Я вибудовувала її поступово — через роботу, рішення та результат.

Сімейний бізнес часто сприймають передусім як спадковість. Але перетворити цю спадковість на власний професійний результат — окреме завдання. Як вам вдалося вибудувати з рідними саме професійне партнерство — навчитися сперечатися, відстоювати власну позицію, ухвалювати складні рішення — і водночас зробити так, щоб у бізнесі вас бачили не лише через прізвище, а через ваш власний результат?

У нашій родині ніколи не було ідеї штучно відокремлювати сімейне від професійного. Повага до професійної ролі з’явилася в мене дуже рано.

Мені було чотири роки, коли мама вперше взяла мене до тата на роботу. Я почула, як усі звертаються до нього: «Сергій Тимофійович», і запитала маму, чому саме так. Вона пояснила, що його тата звали Тимофій. Тоді я запитала: «А я тоді хто?» — «А ти Анна Сергіївна». Відтоді я так і представляюся.

Тато й досі часто говорить, знайомлячи мене з людьми: «Я — Сергій Тимофійович, а це Анна Сергіївна, моя донька». Я іноді запитую: «Тату, навіщо одразу говорити, що я твоя донька?» А він відповідає: «Хочу похвалитися».

Але для мене завжди було важливо, щоб спочатку була Анна Сергіївна — професіонал і партнер, а вже потім донька Сергія Тимофійовича.

У сімейному бізнесі це не відбувається автоматично. У нас бувають доволі жорсткі суперечки, і мені довелося навчитися аргументувати свою позицію результатами, цифрами та реалізованими проєктами.

У якийсь момент ти перестаєш доводити своє право сидіти за одним столом, тому що твій внесок уже сам відповідає на це питання. Сьогодні ми з татом можемо категорично не погоджуватися у стратегічних питаннях, і моя аргументація сприймається як позиція партнера. Для мене це і є справжнє професійне партнерство всередині родини.

Defense Tech традиційно сприймається як доволі чоловіча сфера. Чи відчували ви, що як жінці вам доводиться доводити свою професійність більше, ніж чоловікам?

Так, особливо на початку. Іноді я заходжу на переговори й бачу, що люди спершу оцінюють зовнішність, вік, те, що перед ними молода жінка, — і лише потім професійний досвід. Але мене це давно не дратує. Навпаки, цікаво спостерігати, як протягом розмови змінюється ставлення.

За двадцять хвилин уже неважливо, хто перед тобою — чоловік чи жінка, скільки людині років і як вона виглядає. Важливо, наскільки добре ти розумієш продукт, ринок, технології, переговорний процес і чи здатна відповідати за свої слова та рішення.

Я понад десять років працюю в цій сфері, брала участь у міжнародних переговорах і складних проєктах, працювала з різними ринками та культурами ведення бізнесу. У певний момент потреба комусь щось доводити просто зникає — твій досвід говорить за тебе.

При цьому я ніколи не хотіла ставати «своїм хлопцем» у чоловічому середовищі. Мені не потрібно бути жорсткішою чи поводитися по-чоловічому, щоб мене сприймали серйозно. Я можу любити сукні, підбори, красу й водночас вести переговори щодо складних технологічних продуктів.

Жіночність і професійність одна одній не суперечать. І якщо на початку зустрічі хтось мене недооцінив, моє завдання — зробити так, щоб наприкінці переговорів у нього вже не залишилося цього питання.

Ви працювали в оборонній сфері ще до повномасштабної війни. Як змінилося ваше особисте ставлення до бізнесу після 2022 року, коли результат вашої роботи став буквально питанням безпеки й життя людей?

До 2022 року я теж дуже серйозно ставилася до роботи. Але повномасштабна війна повністю змінила саме відчуття відповідальності.

У перші дні війни я підписала контракт із ДФТГ. Для мене це був дуже особистий момент: я не хотіла залишатися людиною, яка працює в оборонному бізнесі й допомагає країні лише зі свого робочого кабінету. Було відчуття, що я маю бути залучена настільки, наскільки можу.

Саме тоді остаточно стерлася межа між поняттями «робота» і «те, що відбувається з моєю країною».

У більшості бізнесів помилка може коштувати грошей, репутації чи втраченої угоди. У нашій сфері ціна помилки іноді зовсім інша. Коли це усвідомлюєш, змінюється все: швидкість ухвалення рішень, вимоги до людей, продукту і насамперед до себе.

Я стала набагато менш терпимою до фрази «і так зійде». У Defense Tech «майже працює» — це не працює. «Майже вчасно» — це не вчасно.

Водночас війна навчила мене швидше відділяти важливе від другорядного й берегти енергію для того, на що справді можу вплинути.

Коли ти знаєш, де і для чого може працювати продукт, який створює твоя команда, зовсім по-іншому сприймаєш свою відповідальність. Є дні, коли я втомлена, коли страшно, коли хочеться хоча б добу ні за що не відповідати. Але я дуже чітко розумію, навіщо прокидаюся і йду на роботу.

Ви багато говорите про відповідальність, родину, компанію, країну. А якщо поставити дуже особисте питання: чого хоче саме Анна Сергіївна?

Це, мабуть, найскладніше питання, тому що я дуже довго жила категоріями «треба»: працювати, відповідати, бути сильною, не підвести команду, родину, партнерів. Після початку повномасштабної війни це відчуття лише посилилося.

Але сьогодні я вчуся запитувати себе не тільки «що я повинна?», а й «чого я хочу?».

Я хочу побудувати великий міжнародний бізнес і бачити українські технології в різних країнах світу. Хочу створити щось, що буде асоціюватися з моїм поколінням і моїми рішеннями.

Водночас я не хочу перетворювати життя лише на роботу. Я люблю подорожі, людей, емоції, мені цікаво вчитися, захоплюватися новими ідеями, бачити світ.

Моя амбіція — поєднати сильну професійну реалізацію, власне ім’я, родину і повноцінне життя.

Я хочу мати право сказати: мені можна багато. І я готова за це багато працювати.

Сьогодні Defense Tech виглядає одним із найдинамічніших і найперспективніших секторів української економіки, і дедалі більше підприємців та інвесторів замислюються про те, щоб зайти в цю галузь. Але ви знаєте цей ринок зсередини й працювали в ньому задовго до того, як він опинився в центрі загальної уваги. Чи варто, на вашу думку, заходити в оборонний бізнес у 2026 році? Де тут сьогодні реальні можливості для нового бізнесу та інвестицій, а де — ілюзія легкого й швидкого зростання? І до яких бар’єрів та складнощів має бути готовий підприємець, який вирішує працювати в цій сфері?

Я однозначно вважаю, що у Defense Tech сьогодні варто інвестувати. Але це не той ринок, де достатньо мати капітал і побачити перспективний тренд. Тут надзвичайно багато важить експертиза, накопичена роками.

Наша компанія працює в цій сфері з 1998 року. За цей час ми проходили різні етапи розвитку ринку, зміни законодавства, технологій, попиту та зовнішніх умов. Майже три десятиліття в такій складній галузі означають насамперед здатність постійно адаптуватися.

Те, що працювало п’ять чи десять років тому, сьогодні вже може бути недостатнім, а в умовах війни технологічний цикл став ще швидшим. Тому для Defense Tech-компанії здатність розвиватися фактично є питанням виживання.

Сьогодні я бачу великий потенціал як у нових Defense Tech-стартапах, так і в інвестиціях у вже існуючі українські підприємства, які мають інженерну експертизу, виробничу базу, команду і здатні провести продукт увесь шлях — від ідеї та дослідного зразка до серійного виробництва й виходу на ринок.

Інвестор у Defense Tech вкладає кошти не лише в конкретний виріб. Він інвестує в накопичені знання, людей, технологічну базу, виробничі компетенції, репутацію, міжнародні зв’язки та здатність масштабувати бізнес. Саме ця експертиза, на мою думку, залишається одним із найбільш недооцінених активів українського Defense Tech.

Ми також відкриті до стратегічних партнерств та інвестицій. Нас цікавлять партнери, з якими можна масштабувати виробництво, прискорювати нові розробки, локалізовувати технології, створювати нові продукти та активніше виходити на міжнародні ринки.

Наступний великий етап розвитку українського Defense Tech я бачу в переході від великої кількості окремих перспективних розробок до сильних системних компаній, здатних конкурувати глобально.

Тому моя відповідь — так, у Defense Tech варто заходити й інвестувати. Але особливо уважно я б дивилася на компанії, які вже довели свою життєздатність, мають реальний досвід і здатні пройти з технологією всю дистанцію.

Хорошу ідею можна придумати за день. А компетенцію, яка формувалася майже три десятиліття, купити неможливо.