Артем Марченко є видатною фігурою в казахстанській ресторанній індустрії, яка заслужила визнання та повагу як колег, так і любителів їжі. Його шлях від простого кухаря до власника The Chef Group став натхненням для багатьох. Підхід Артема до гастрономії поєднує креативність і традиції, що дозволяє йому розробляти унікальні концепції та страви, які вразять навіть найвишуканіших відвідувачів.

Однак його успіх був би неможливим без підтримки його дружини Катерини, його непохитної віри в успіх і команди, яка за ці роки стала справжньою родиною. В інтерв’ю Business ML Артем Марченко розповідає про виклики ресторанного бізнесу, нові можливості, важливість піклування про ресторан як про живу істоту та мрію створити спадщину.

Ресторанний бізнес часто починається з ідеї чи мрії. Ви пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що кулінарія стане одночасно вашою професією та бізнесом?

Я ніколи не думав, що матиму власний ресторанний бізнес. Спочатку це була проста мрія — заробити на життя. Була криза 2006 року, і я бачив, скільки некваліфікованих людей керує ресторанами. Мене це розчарувало, оскільки я постійно навчався та вдосконалювався.

З часом люди почали приходити не в ресторан, а особисто до мене. Це було відкриттям.

В Астані був ресторан під назвою «Müller», і одного дня я випадково почув, як гості, навіть не підозрюючи, що я поруч, сказали: «У цьому місці є той хлопець, який готує найкращі стейки та сосиски». Тоді я зрозумів, що це може бути мій власний бізнес.

Я звернувся до інвестора, але він мені відмовив: йому було вигідніше тримати гроші в банку, ніж інвестувати в ресторан. Тому я вирішив самостійно накопичувати: 30% заробітку приносив додому, а 70% вкладав у кухонне обладнання. З часом я придбав усе необхідне для запуску.

Частину свого життя ви провели в Німеччині. Які принципи європейської ресторанної індустрії ви привнесли на казахстанський ринок?

Найбільше мене вразило те, що кухарі в Німеччині працюють своїми руками. У Казахстані більшість рестораторів керують процесом, але насправді не готують.

Мій німецький наставник, Хеншен Айхбаум, був майстром на всі руки. Якщо щось потрібно було полагодити на кухні, він робив це сам. Якщо потрібно було купити продукти, він їздив за 70 кілометрів у село, де сім’я протягом трьох поколінь виготовляла найкращі ковбаси.

This was a unique experience, something one in a million people gets to witness. His approach to work—whether it was construction, cooking, or management—shaped my own philosophy: being involved in every detail, focusing on quality, and always acting professionally.

Це був унікальний досвід, свідком якого може стати кожен мільйон людей. Його підхід до роботи — будь то будівництво, кулінарія чи менеджмент — сформував мою власну філософію: бути залученим до кожної деталі, зосереджуватися на якості та завжди діяти професійно.

Одним із найважчих моментів було замовлення меблів із Китаю. Ми заплатили 100% авансу, очікуючи доставки в серпні, але він надійшов лише в грудні — і вдвічі дорожче початкової вартості.

Один із ключових інструментів — продовжувати рухатися вперед, постійно навчатися та вдосконалюватися. Потрібно їздити на навчання, занурюватися в процеси інших ресторанів, щоб зрозуміти, як управляти власним бізнесом і чи правильно працюють ваші співробітники чи ні. Якщо ти всього цього не помічаєш, це дуже погано.

Ви кажете, що ресторан – це живий організм, який потребує догляду, як і людина. Що ви маєте на увазі?

Один із найкращих московських рестораторів Ілля Тютенков якось сказав:

“Ресторан – це як кохана жінка. Якщо ви приділяєте їй увагу, турботу та прихильність, вона процвітає. Якщо ви тільки берете від неї, не віддаючи, вона в’яне.”

Наш ресторан Зіна названий на честь моєї бабусі. І коли я відчуваю, що його потрібно оновити, я кажу: «Ми давно не дарували бабусі подарунок».

Тоді ми оновлюємо інтер’єр, допрацьовуємо меню та покращуємо сервіс.

Це не просто бізнес. Ресторан — це жива істота. Щоб процвітати, йому потрібні енергія, креативність і постійний розвиток.

The Chef Group вже досягла значних успіхів. Що для вас означає успіх і куди ви плануєте рухатися далі?

Я хочу передати цей бізнес своїм дітям. Це філософія, за якою я працюю. Колись були династії лікарів, військових, юристів. Сьогодні мало хто продовжує справу батьків. Але це безцінний досвід, якому не може навчити жоден університет.

Я кажу своїй команді: ми займаємося важливою справою. Людина ходить до лікаря 3-5 разів на рік, але харчується постійно в ресторанах. Їжа – це паливо. Чим краще ми подаємо їжу, тим здоровішою стає нація.

Тільки подумайте про це: наше завдання — змінювати людей навколо нас, робити їх життя приємнішим і ароматнішим. Що може бути краще за це?