Зоряна Ромашина — філологиня, тренерка з мовної комунікації, авторка освітніх програм і викладачка з багаторічним досвідом. Вона працює з міжнародними компаніями, розробляє методики викладання англійської, готує спеціалістів до переговорів і публічних виступів. Але паралельно з цим — роками, тихо, послідовно — вона веде ще одну лінію своєї діяльності: підтримку дітей, біженців, церковних громад. Її волонтерська робота — не окрема сторінка, а глибоко вкорінена частина професійної і людської біографії.

Перші кроки — у Техасі: як усе почалося

Благодійна діяльність Зоряни Ромашиної почалася не в дорослому віці й не з гучних ініціатив, а з тиші — дитячого гуртка в маленькому американському місті Баффало, штат Техас. У 2006–2007 роках, навчаючись у старших класах за програмою культурного обміну, п’ятнадцятирічна Зоряна долучилася до волонтерської роботи в First Baptist Church. Це була неформальна, але дуже відповідальна участь: підготовка декорацій до свят, створення різдвяних і великодніх програм, репетиції з дітьми, допомога в організації сімейних заходів. Усе — на рівних із дорослими членами громади.

Попри юний вік, вона не почувалася «гостею», якій дозволили трохи побути в центрі подій. Її залучали до реальної спільної роботи, довіряли, розпитували, радилися. Для неї це стало першим відкриттям: благодійність — це не акт жертовності, а спосіб бути частиною життя людей поруч. Саме в Штатах вона вперше побачила, що волонтерство — не виняток і не геройство, а щось настільки звичне й нормальне, що ніхто не ставить це під питання.

Цей досвід — скромний, але заклав основу для її майбутньої громадської активності, вже в Україні та пізніше — знову в США. І хоча з того часу минуло понад 15 років, Зоряна досі згадує той рік у Техасі як точку відліку: момент, коли доброчинність перестала бути чимось «особливим» — і стала органічною частиною її щоденної присутності у світі.

Назад в Україну — але вже з іншим поглядом

Після року волонтерської роботи у Техасі Зоряна повернулась в Україну, але вже з іншим сприйняттям благодійності. Вона продовжила працювати з дітьми — як викладачка, перекладачка, організаторка мовних таборів і дитячих ініціатив. Частину підходів, які побачила в США, адаптувала до українських умов: більше свободи у викладанні, увага до індивідуальних потреб дитини, залучення до спільної діяльності.

Однією з найважливіших ініціатив того періоду став волонтерський мовний проєкт у дитячому будинку. Зоряна самостійно розробила програму англійської мови для дітей, які не мали доступу до якісної позашкільної освіти. Заняття включали не лише граматику, а й ігрові, мовленнєві й комунікаційні практики. Головна мета — створити простір, де діти могли б не просто вчити англійську, а відчути себе впевненими, побачити нові горизонти.

Цей досвід став для неї важливим етапом: поєднання освіти й емпатії, структури й творчості, викладання й служіння. І саме тоді в її діяльності остаточно оформилося те, що вона робить і сьогодні — розмовляє з дітьми мовою підтримки, незалежно від того, в якій країні перебуває.

Каліфорнія: зв’язок із громадою

Переїхавши до США у 2022-му році, Зоряна знову опинилася в знайомому середовищі — українських церковних громадах, які водночас були і простором для віри, і соціальної підтримки. У Calvary Community Church вона долучилася до роботи з дітьми українських іммігрантів. Тут не було формальних програм, зате було головне — потреба. Так виник дитячий гурток, де вона проводила заняття англійською мовою, адаптовані до дітей, які тільки починали орієнтуватися в новому мовному й культурному середовищі. Через гру, пісні, діалоги і спільні історії Зоряна допомагала їм відчути себе більш упевнено, бути почутими і зрозумілими. Усе, що колись здавалося методикою, стало живим інструментом підтримки.

Паралельно вона долучилась до громади Ukrainian Christian Church у Лос-Анджелесі. У 2024 році церква стала місцем проведення масштабної події, приуроченої до трьох років повномасштабного вторгнення в Україну. Зоряна була серед ключових координаторів цього заходу. Вона відповідала за переклад, координацію між представниками церков, учасниками програми та пресою. Від виступів українських військових до музичних номерів — кожен момент був вивірений не лише емоційно, а й логістично. Її робота дозволила створити програму, яка говорила до сердець — англійською мовою, але українським досвідом.

Захід привернув увагу місцевих медіа, його відзначили церковні лідери, а Зоряна отримала подяку в офіційному листі. Проте для неї найважливішим залишилось інше — те, що вдалося створити простір спільної пам’яті, де війна перестає бути лише новиною, а стає особистою історією кожного, хто слухає.

Цей захід став не єдиним прикладом її залучення: Зоряна також співпрацює з благодійною організацією Globe4Ukraine, допомагаючи з перекладом і координацією подій на підтримку України й українців у США.

Те, що робить Зоряна, рідко потрапляє в офіційні звіти чи промови. Але її внесок помітний там, де людям важливо знати, що вони не самі. У середовищі, яке змінюється, у країні, яка ще не стала домом, у мові, яка ще не до кінця засвоєні, вона будує міст довіри. Без гучних анонсів, але з тим типом уваги, що лишається з людиною надовго.